Диференційований підхід до вибору стегнового компонента при ендопротезуванні хворих на диспластичний коксартроз

Актуальність. При ендопротезуванні хворих на диспластичний коксартроз (ДК) спостерігається високий відсоток негативних результатів, обумовлених складною деформацією проксимального відділу стегнової кістки, вузьким кістковомозковим каналом та невідповідністю 25 % стандартних стегнових компонентів (СК) ендопротезів цій патології, що призводить до інтраопераційних переломів стегнової кістки, розвитку стрес­шилдінг синдрому та переломів імплантата. Мета роботи полягає в розробці та клінічному обґрунтуванні диференційованого вибору СК при ендопротезуванні хворих на ДК. Матеріали та методи. Під нашим спостереженням знаходились 322 хворі, яким було виконано 394 ендопротезування з приводу ДК. Переважну кількість становили хворі з високими ступенями ДК за Crowe: I ступінь — 40 (12,4 %), II — 142 (44,1 %), III — 126 (39,1 %) та IV — 14 (4,4 %). На етапі планування операції проводилась рентгенологічна оцінка форми стегнової кістки за L. Dorr et al. (1993) та P. Noble (1990), а поведінки СК ендопротеза — за J. Chanley, De Lec, а також шляхом порівняльної оцінки даних рентгенографії в динаміці. Результати. В 375 випадках використані безцементні технології фіксації СК ендопротеза кульшового суглоба, в тому числі 342 (86,8 %) СК системи ОРТЕН, в 24 (6 %) — Versys (Zimmer) та у 9 (2,3 %) — Omnifit (Striker), в інших 19 випадках застосована цементна технологія фіксації СК. За результатами попередніх рентгеноморфологічних та біомеханічних досліджень були розроблені наступні різновиди СК: конічний стандартний — для метафізарної фіксації, конічний об’ємний — для метафізарно­діафізарної фіксації та два різновиди СК з діафізарним типом фіксації вкороченої та подовженої версій. Проведено аналіз залежності диференційованого підбору різних видів СК ендопротеза залежно від ступеня ДК за Crowe та типу кістковомозкового каналу за L. Dorr. Оцінка результатів використання розроблених СК у термін від 2 до 10 років показала високий рівень вторинної стабільності СК. Нестабільність СК в ранні терміни — до 5 років — спостерігалася в 3 випадках і була обумовлена помилками в розмірах СК при первинному ендопротезуванні. В терміни від 5 до 10 років спостерігався стрес­шилдінг у вигляді гіпертрофії стегнової кістки у 14 випадках при використанні ніжок типу ДД, а в 5 випадках у зв’язку з нестабільністю була виконана ревізійна операція. Висновки. На ступінь адаптаційного контакту СК з кістковим ложем стегнової кістки впливають просторова форма та розміри кістковомозкового каналу стегнової кістки, які треба ретельно оцінювати за допомогою маркерів планування при передопераційному плануванні. Розроблений та сертифікований набір СК ОРТЕН дозволяє диференційовано підібрати різновиди СК, адаптувати його до форми кістковомозкового каналу стегнової кістки та забезпечити якісну первину стабільність та позитивний віддалений результат ендопротезування кульшового суглоба при ДК. Двоплощинна оцінка проксимального відділу стегнової кістки за L. Dorr et al. дозволила сформувати наступний алгоритм диференційованого використання СК ОРТЕН при ендопротезуванні хворих на диспластичний коксартроз: тип А — використовувати конічні стандартні ніжки з метафізарним типом фіксації, тип В — конічні об’ємні СК з метафізарно­діафізарним типом фіксації; тип С — СК з квадратним профілем та подовженою ніжкою для діафізарної фіксації або, у випадках остеопорозу, ніжки з цементним типом фіксації.