Ефективність різних схем противірусного лікування хворих на хронічний гепатит С, інфікованих 3-м генотипом вірусу

Актуальність. Хронічний гепатит С (ХГС) залишається однією з найактуальніших проблем сучасної інфектології. Останніми роками суттєво змінилися принципи проведення противірусної терапії завдяки появі нових препаратів з прямим механізмом дії та розробці безінтерферонових режимів лікування. Для лікування хворих на ХГС, інфікованих 3-м генотипом вірусу гепатиту С, в Україні були доступними два режими з включенням інгібітору HCV NS5B полімерази. Мета: проаналізувати ефективність різних схем противірусного лікування у хворих на хронічний гепатит С, інфікованих 3-м генотипом вірусу. Матеріали та методи. В дослідження було включено 66 хворих на ХГС, інфікованих 3-м генотипом вірусу. Усім хворим проведено дослідження ступеня фіброзу печінки методом фібротесту, у динаміці досліджували вірусне навантаження, печінкові проби, показники загального аналізу крові, функціональні проби нирок. Противірусне лікування та аналіз його ефективності здійснювали згідно з уніфікованим протоколом МОЗ України. Результати. За результатами аналізу результатів лікування хворих на ХГС, інфікованих 3-м генотипом вірусу, показана висока ефективність обох схем противірусної терапії, застосованих у клінічній практиці. Швидка вірусологічна відповідь мала місце в 93,5 % хворих на ХГС, які лікувалися за схемою: пегільований інтеферон (peg-IFN) α2a + софосбувір (SOF) + рибавірин (RBV), та у 82,9 % пацієнтів, які отримали безінтерферонову терапію SOF + RBV. Безпосередня відповідь на лікування була досягнута в 90,3 та 94,3 % пацієнтів відповідно до схем терапії. Стійка вірусологічна відповідь на 24-му тижні після припинення противірусної терапії відзначена в 87,5 та 91,4 % пацієнтів відповідно. Частота формування вірусологічної відповіді на противірусне лікування у хворих на ХГС, інфікованих 3-м генотипом вірусу, не залежала від стадії фіброзу печінки як при застосуванні безінтерферонового лікування SOF + RBV, так і при лікуванні інтерферонвмісною схемою з включенням препарату з прямим механізмом дії: peg-IFN-α2a + SOF + RBV. Висновки. Противірусна терапія хворих на ХГС, інфікованих 3-м генотипом HCV, супроводжувалася формуванням стійкої вірусологічної відповіді у 87,5 % хворих після 12-тижневого курсу лікування за схемою peg-IFN-α2a + SOF + RBV та 91,4 % пацієнтів після 24-тижневого курсу терапії SOF + RBV. Ефективність лікування цих хворих не залежала від ступеня фіброзу печінки.