Профілактика вивихів при ендопротезуванні хворих на диспластичний коксартроз

Актуальність. При ендопротезуванні кульшового суглоба (ЕКС) у хворих на диспластичний коксартроз (ДК) частота ревізійних операцій досягає 32–58 %, при цьому частота вивиху ендопротеза (ЕП) коливається, за даними літератури, від 5 до 11 %. Мета роботи: провести аналіз методів профілактики вивихів ендопротеза при ЕКС модульними системами ОРТЕН у хворих на ДК. Матеріали та методи. Під нашим спостереженням знаходилось 322 хворих із ДК, яким виконано 394 ЕКС. У 361 (91,6 %) випадку використані модульні ендопротези ОРТЕН переважно з безцементним методом фіксації, у тому числі у 329 (89,5 %) випадках — чашки, що загвинчуються, а в 51 (12,9 %) — чашки, що запресовуються. Результати. Проведено оцінку результатів ЕКС у хворих на ДК з урахуванням факторів ризику вивиху ендопротеза та аналіз методик їх профілактики на етапах доопераційної підготовки, проведення операції, вибору чашки та лайнерів з 10°, 20° навісом та фіксованої сфери, а також розробки системи індивідуальної післяопераційної реабілітації хворих. У 170 (48,3 %) випадках були використані лайнери з 10° та 20° навісом, переважно при II, III та IV ступенях ДК. У 12 випадках у хворих із супутнім розладом нервово-м’язової системи та дитячим церебральним паралічем використані лайнери з фіксованою сферою, що забезпечило профілактику вивиху при цьому виді лайнера в усіх випадках. Для усунення гіпермобільності в вузлі тертя ЕП використовували голівки з різною довжиною шийки — від –3 до +12 мм. При проведенні функціональних проб звертали увагу на наявність імпіджменту голівки ЕП з лайнером та параартикулярними осифікатами, які видаляли. Використовували диференційовані індивідуальні програми реабілітації з відновленням тонусу м’язів і чередуванням активної та пасивної ЛФК за допомогою мотошин. Залежно від обсягу реконструктивного ендопротезування повне навантаження дозволяли через 4–12 тижнів після операції. У 7 (1,8 %) випадках спостерігали вивихи ЕП, у 2 — на ранньому післяопераційному етапі у зв’язку з порушенням режиму та у 5 — на етапах пізньої реабілітації. У всіх випадках вивих вправляли та тимчасово до 3 тижнів фіксували колінний суглоб ортезом для попередження збиткових рухів. У 3 випадках проведено ревізію чашок зі зміною їх положення і встановленням лайнера з 20° навісом, а в 1 випадку з рецидивуючим вивихом встановлено лайнер з фіксуючою сферою. Висновки. Ризик вивиху ЕП після ЕКС у хворих на ДК пов’язаний з грубими анатомічними зміненнями кульшового суглоба та наявністю факторів ризику, які потрібно ретельно аналізувати і враховувати. Доопераційна підготовка до ЕКС хворих на ДК передбачає проведення комплексу реабілітаційних процедур щодо відновлення тонусу м’язів та навичок поведінки в післяопераційному періоді. Серед інтраопераційних факторів профілактики вивиху ЕП слід звернути увагу на зниження травматичності втручання, збереження анатомічних структур та їх відновлення, диференційований вибір ацетабулярного компонента, його позиції та використання 10°, 20° лайнерів або лайнерів з фіксованою сферою. Особливу роль відіграють індивідуальні програми реабілітації хворих після операції.