Теорія та практика застосування правових фікцій у цивільному праві

Метою статті є розкриття питань теорії та практики застосування правових фікцій в цивільному праві, визначення їх сутнісних ознак та техніко-юридичної специфіки. Наукова новизна полягає в актуалізації подальшого глибокого вивчення правової фікції в цивільному праві та в юридичній науці в цілому. Адже заповнення прогалин в наукових знаннях про юридичні фікції дозволить адекватно визначити та описати реальні правові явища. Аргументовано необхідність розмежування таких понять, як правові фікції та фікції в праві. Показано, що за допомогою юридичної фікції створюються окремі нормативні положення, що регулюють конкретні суспільні відносини, інститути права, зокрема інститут юридичної особи, інститут екстериторіальності, зворотної сили закону тощо. Договірні фікції покликані усунути деякі прогалини при укладанні договорів. В іншому випадку, якби Цивільний кодекс України не містив таких фікцій для певних договорів, то вони би вважалися неукладеними з відповідними наслідками. Висновки. Автор дійшов висновку, що між правовою фікцією як нормою і методом існують причинно-наслідкові зв’язки. Специфіка правової фікції полягає в тому, що вона є елементом юридичної техніки, а також способом викладу волі законодавця. Аномальність правових фікцій вбачається в ознаках фіктивності норми права, а також у фіктивності самої ситуації, що вимагає закріплення. Відбувається відхилення права від властивих йому цілей шляхом втручання в розвиток правових відносин суб’єктивного елементу. Застосування фікцій не сприяє встановленню судом об’єктивної істини у справі. Доцільність правових фікцій в цивільному праві обґрунтовується їхніми ознаками та функціями.