До питання про тлумачення систематичності в нормах Кримінального кодексу України

У статті здійснено комплексний науковий аналіз поняття систематичності як одного з оціночних наскрізних кримінально-правових понять, що використовується у нормах Кримінального кодексу України. Обґрунтовано, що термін «систематичність» належить до тих кримінально-правових категорій, які не мають легального визначення, однак неодноразово застосовуються законодавцем при конструюванні окремих складів кримінальних правопорушень і тому мають істотне значення для їх кваліфікації. Наголошено, що відсутність єдиного нормативного підходу до розуміння цього поняття зумовлює труднощі у правозастосуванні, породжує неоднозначність у доктринальному тлумаченні та негативно впливає на забезпечення законності, правової визначеності і єдності судової практики. Визначено, що систематичність виступає криміноутворюючою ознакою у низці складів кримінальних правопорушень, передбачених чинним Кримінальним кодексом України, а тому її зміст має принципове значення для відмежування кримінально караної поведінки від суміжних правопорушень та для правильної кримінально-правової кваліфікації. На підставі аналізу доктринальних джерел і судової практики встановлено, що в сучасній науці кримінального права відсутній єдиний підхід до тлумачення систематичності, а її зміст у різних кримінально-правових контекстах розкривається через різні кількісні та якісні характеристики. Проаналізовано особливості розуміння терміна «систематичність» у контексті окремих норм Кримінального кодексу України, зокрема ст. 116 «Умисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання», ст. 126–1 «Домашнє насильство», ст. 150–1 «Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом». Доведено, що в межах різних складів кримінальних правопорушень цей термін набуває різного кримінально-правового значення, що свідчить про його складну природу та про необхідність більш чіткого теоретичного й законодавчого осмислення. Встановлено, що у частині випадків систематичність пов’язується передусім із багаторазовістю відповідних дій, тоді як в інших випадках істотного значення набувають також їх тривалість, повторюваність, внутрішній взаємозв’язок, спрямованість щодо конкретного потерпілого та загальний характер протиправної поведінки винної особи. Окрему увагу приділено аналізу правових позицій Верховного Суду щодо визначення критеріїв систематичності. З’ясовано, що судова практика виходить із поєднання кількісного критерію, який полягає у багаторазовості періодично вчинюваних дій, та якісного критерію, який виявляється у взаємозв’язку, внутрішній єдності й стійкості протиправної поведінки стосовно конкретного потерпілого. Водночас за результатами аналізу судової практики встановлено, що у провадженнях, пов’язаних насамперед із домашнім насильством, поширеним є підхід, відповідно до якого систематичність доводиться шляхом фіксації трьох і більше предикатних адміністративних правопорушень із посиланням на протоколи про адміністративні правопорушення або на відповідні судові рішення. Разом із тим обґрунтовано, що такий підхід не вичерпує змісту систематичності та не може розглядатися як універсальний для всіх кримінально-правових ситуацій. Зроблено висновок, що труднощі під час кваліфікації кримінальних правопорушень за наявності ознаки «систематичність» зумовлюються не лише використанням оціночних понять у кримінальному законі, а й відсутністю єдиного, законодавчо визначеного підходу до встановлення кількісно-якісних критеріїв систематичності діяння. Обґрунтовано необхідність подальшого наукового опрацювання цього поняття як наскрізної кримінально-правової категорії, а також вироблення пропозицій щодо вдосконалення положень чинного Кримінального кодексу України з метою забезпечення більшої визначеності, передбачуваності та однаковості правозастосування.