МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ПОЄДНАННЯ ПРИВАТНОПРАВОВИХ ТА ПУБЛІЧНО-ПРАВОВИХ ЗАСАД У СФЕРІ НОТАРІАТУ

Вступ. Сучасні трансформаційні процеси правової системи України вимагають комплексного перегляду ролі нотаріату як інституції, що поєднує приватноправові та публічно-правові засади. Нотаріальна діяльність одночасно спрямована на забезпечення автономії волі учасників цивільного обороту та реалізацію публічного інтересу, пов’язаного з гарантуванням правової визначеності, превенцією правопорушень і забезпеченням стабільності цивільного обігу. Гармонізація національного законодавства з європейськими стандартами, зокрема з метою виконання міжнародних зобов’язань України та практики застосування норм права з урахуванням підходів Ради Європи, актуалізує потребу в науковому дослідженні механізмів поєднання приватноправових і публічно-правових елементів у сфері нотаріату. Мета. Метою дослідження є проведення теоретико-правового та порівняльного аналізу міжнародного досвіду поєднання приватно-правових та публічно-правових засад у сфері нотаріальних послуг, визначення закономірностей їх інституційної та функціональної взаємодії. Матеріали та методи. Матеріалами дослідження є: 1) нормативно-правова база, що регулює нотаріальну діяльність; 2) праці вітчизняних та зарубіжних вчених, які досліджують інтеграцію приватноправових та публічноправових засад у сфері нотаріальних послуг. Методологічною основою дослідження є сукупність наукових методів. Діалектичний метод було використано для з’ясування закономірностей розвитку інституту нотаріату та виявлення тенденцій його трансформації в контексті європейської інтеграції та цифровізації судових процедур. Системно-структурний метод розкрив місце нотаріату в механізмі правового регулювання та визначив співвідношення елементів приватного та публічного права в комплексній правовій структурі. Порівняльно-правовий метод було застосовано для порівняння організаційних моделей нотаріату в країнах з континентальною правовою традицією, зокрема в країнах Європейського Союзу, та виявлення можливостей адаптації їх успішної практики до національної правової системи. Результати. Вивчено міжнародний досвід правового регулювання інституту нотаріату, встановлено, що ефективність нотаріальної діяльності безпосередньо залежить від збалансованого поєднання приватноправових та публічноправових засад. Визначено, що континентальна модель демонструє високий рівень превентивного захисту прав шляхом делегування частини повноважень нотаріусу, одночасно зберігаючи професійну незалежність. Англосаксонська модель, навпаки, базується на мінімальному втручанні держави та переважанні судового механізму захисту прав. З’ясовано, що в сучасних умовах спостерігається тенденція до посилення інституційного контролю, цифровізації та уніфікації стандартів нотаріальної діяльності на міжнародному рівні. Доведено, що збереження автономії професії залишається ключовою передумовою довіри до нотаріату як інституту, що забезпечує стабільність цивільного обороту та правову визначеність Перспективи. Подальші наукові дослідження повинні бути зосереджені на вивченні впливу рівня інституційної автономії нотаріусів на показники довіри до правової системи, стабільності цивільного обороту та зменшення кількості судових позовів.