ТИПОЛОГІЯ КОНТРАСТИВНОЇ МЕТАФОРИ

У статті здійснено ґрунтовне дослідження контрастної метафори як провідного механізму поетичного смислотворення в сучасному українському воєнному дискурсі. Вихідним положенням є теза про те, що в умовах війни метафора перестає виконувати суто естетичну або орнаментальну функцію й трансформується у спосіб когнітивного осягнення граничного, травматичного досвіду. Мета статті полягає в теоретичному осмисленні контрастної метафори як форми «затемненої антитези» та в описі її когнітивно-семантичних механізмів у сучасній українській поезії війни. Студія спрямована на виявлення того, як прихований семантичний конфлікт стає джерелом напруги й визначає інтерпретаційний потенціал поетичного тексту. Методи дослідження охоплюють лінгвостилістичний аналіз метафоричних конструкцій, когнітивно-семантичний аналіз доменів, фреймів і сценаріїв, компонентний аналіз оцінних сем, а також контекстуально-прагматичний підхід, що враховує інтерпретаційну активність читача. Теоретичною основою слугують положення когнітивної теорії метафори, концепції ментальних просторів та інтеграції, а також інтерпретаційні підходи до аналізу семантичної напруги художнього образу. Результати дослідження засвідчують, що контрастна метафора у воєнній поезії функціює як форма імпліцитного протиставлення, у межах якої конфлікт не називається прямо, але саме він структурно організує смисл. Установлено, що такі метафори функціюють передусім у двох основних моделях: парадоксальній, заснованій на зіткненні несумісних доменів або атрибутів. Визначено, що імпліцитність не знижує, а посилює семантичну й емоційну інтенсивність образу, залучає читача до активної реконструкції прихованої опозиції. Висновки підтверджують, що контрастна метафора є не периферійним, а системоутворювальним елементом сучасного поетичного дискурсу війни. Вона виконує когнітивну, емоційну, етичну та текстотвірну функції, забезпечуючи можливість непрямого, але концептуально точного осмислення травматичної реальності. Запропонований підхід розширює аналітичні можливості лінгвопоетики й когнітивної семантики та окреслює перспективи подальших корпусних і психолінгвістичних досліджень художнього дискурсу.