НОВІТНІ МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ ПОСТКОВІДНОГО ГІПОГОНАДИЗМУ

Вступ. Останнім часом спостерігається збільшення кількості пацієнтів з еректильною дисфункцією та гіпогонадизмом, що виникають через 3-6 місяців після COVID-19 і продовжуються роками. Метою дослідження було визначення ефективності гормональної стимулюючої та замісної терапії, можливості відновної терапії автологічними стовбуровими клітинами (АСК) та терапії плазмою, збагаченою тромбоцитами (PRP) у хворих на справжній та відносний гіпогонадизм, які перехворіли на COVID-19. Матеріали та методи. В медичних центрах Харкова та Києва проведено обстеження 117 пацієнтів з клінічним гіпогонадизмом та еректильною дисфунцією, що виникли через декілька місяців після ковідної інфекції. Відповідно до первинного рівня тестостерону (Т) до чи більше 12 нмоль/л [1], пацієнтів розподілено на 2 групи: зі справжнім та відносним гіпогонадизмом, яким призначено гормонстимулюючу або гормонозамісну терапію, курс інтракавернозних ін’єкцій плазми, збагаченої тромбоцитами (PRP), та автологічні стовбурові клітини. Результати і обговорення: 37 (54,4%) пацієнтів І групи відреагували на терапію нормалізацією рівня Т (з 7,4±2,1 до 12,4±1,1 нмоль/л, p<0.05) та покращенням еректильної функції за МІЕФ-5 (з 11,1±1,3 до 18,4±1,4 бали, p<0.05); 31 пацієнтові (45,6%), що залишилися без ефекту фітотерапії, призначили замісну гормональну терапію препаратом ефірів тестостерону (250 мг кожні 3 тижні) та PRP-терапію, на яку (63,45%) відповіли суттєвим покращенням ерекції. З 49 пацієнтів другої групи 23 (46,9%) відреагували на фітотерапію. У 26 (53,1%) пацієнтів не було значних покращень, тому їм було запропоновано 2 курси по 5 внутрішньовенних ін’єкцій 5 млн. автологічних стовбурових клітин (загалом 50 млн.), з яких у 17 (65,4%) пацієнтів відбулося зменшення симптомів гіпогонадизму та покращення еректильної функції. Висновки: 1. Мультицентрові дослідження впливу COVID-19 на фертильну та андрогенну функцію чоловіків та можливості їх відновлення при післяковідній патології все ще потрібні та мають бути продовжені. 2. Значну частку чоловіків (49 зі 117, тобто 41,8%) з постковідним гіпогонадизмом та ЕД складають чоловіки з нормальним рівнем тестостерону, але зниженою чутливістю тканинних рецепторів до цього гормону (відносний гіпогонадизм). 3. У лікуванні відносного постковідного гіпогонадизму інтракавернозна PRP-терапія та внутрішньовенна терапія стовбуровими клітинами мають клінічний ефект і можуть розглядатися як перспективні методи лікування цієї патології.