ОСОБЛИВОСТІ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ОБ’ЄКТІВ КРИТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ У ФІНАНСОВІЙ СФЕРІ

Вступ. Поряд із формуванням та постійним вдосконаленням правої основи функціонування національної системи захисту критичної інфраструктури, першочерговим практично значущим завданням є чітке визначення повного переліку об’єктів, щодо яких мають застосовуватись нормативно визначені захисні механізми. У вітчизняному законодавстві реалізовано підхід, згідно з яким загальний порядок визначення складу критичної інфраструктури застосовується не до всіх секторів. Виключення встановлено, зокрема, для фінансової компоненти критичної інфраструктури. Остання дійсно є специфічною й тому таке її відокремлення вбачається цілком виправданим. Проте на практиці зазначена специфічність далася взнаки й у нормотворчому процесі. Так, зокрема, визначений КМУ ще у жовтні 2020 році загальний порядок, хоч і з певними корективами, до тепер залишається в цілому стабільним, а натомість прийнятий у листопаді того ж року відповідний нормативно-правий акт НБУ, який стосувався лише банківської системи, не охоплюючи фінансовий сектор загалом, зрештою втратив чинність згідно з постановою Правління НБУ від 27 червня 2025 р. № 69, якою затверджено Положення про критичну інфраструктуру фінансового сектору. Зазначеною постановою запроваджено суттєві новації, що актуалізує необхідність науково-теоретичного аналізу особливостей ідентифікації критичної інфраструктури у фінансовій сфері. Метою статті є характеристика особливостей визначення в Україні фінансової компоненти критичної інфраструктури. Результати. З’ясовано, що сутність нового підходу до визначення складу критичної інфраструктури у піднаглядовому НБУ сегменті фінансового сектору, що полягає у наступному: первинним є визначення операторів критичної інфраструктури, а не власне її об’єктів, й при цьому перелік операторів має нормативно визначену обов’язкову складову та доповнюється згідно з окремими рішеннями НБУ; ідентифікація об’єктів критичної інфраструктури здійснюється операторами з числа всіх об’єктів власної інфраструктури з обов’язковим охопленням чотирьох нормативно визначених її компонентів. Такий підхід принципово відрізняється від застосовуваного КМУ для решти секторів критичної інфраструктури, де спочатку секторальні органи визначають об’єкти критичної інфраструктури, а потім, як наслідок, відповідні юридичні особи чи фізичні особи — підприємці, що на правах власності, оренди або на інших законних підставах здійснюють управління такими об’єктами та відповідають за їх поточне функціонування, набувають статусу операторів критичної інфраструктури й разом з секторальними органами здійснюють категоризацію ідентифікованих об’єктів. Перспективи. подальші дослідження спрямовуватимуться на вдосконалення організаційно-правового механізму захисту критичної інфраструктури загалом і її фінансової складової зокрема.