Облік і систематизація археологічних об’єктів на території Миколаївської області у 1970-х роках

Мета статті полягає у публікації та розгляді результатів пам’яткоохоронної діяльності на території Миколаївської області у період 1970-х рр., аналізі еволюції радянських підходів до нормативного забезпечення сфери охорони культурної спадщини. Наукова новизна. На основі вивчення результатів археологічних досліджень, які визначили первинний перелік об’єктів для взяття на облік, а також процесу обліку та систематизації археологічних об’єктів культурної спадщини на території Миколаївської області у 1970-х роках, отримано статистичні дані пам’яток археології за територіально-адміністративною (порайонно) та видовою ознаками. Проаналізовано нормативно-правову базу та документи розпорядчого характеру, які регулювали відносини у пам’яткоохоронній сфері та забезпечували правовий захист об’єктам археології на місцевому та республіканському рівні. Висновки. Можна стверджувати, що новації, які відбувались у радянському пам’яткоохоронному законодавстві у повоєнний період призвели до правового забезпечення збереженості пам’яток археології. У свою чергу, активні археологічні роботи на території Миколаївської області у 1960-70-ті роки разом з дослідженнями історичної минувшини регіону дали поштовх до формування базового переліку виявлених, але недосліджених об’єктів культурної спадщини. У 1971 та 1978 роках місцевою владою було закладено перші цеглини до фундаменту юридичного визнання та закріплення охоронного статусу за археологічними об’єктами. Вищезазначені рішення Миколаївської обласної ради поклали початок активній роботі з обліку та забезпечення збереження пам’яток, визначивши основні форми та напрями роботи. Разом з тим, існує певна юридична невизначеність стосовно легітимності рішення Миколаївської обласної ради народних депутатів № 357 від 2 липня 1971 р., що ставить під питання статус взятих цим рішенням об’єктів під охорону. Автори з’ясували, що серед центральних органів виконавчої влади УРСР повноваження з розробки відповідного профільного законодавства, реалізації політики з охорони пам’яток історії та культури та координації пам’яткоохоронної діяльності були покладені на створене у 1953 р. Міністерство культури УРСР. В рамках цих структурних перетворень змінилася також роль наукових установ, які почали залучатися до розробки профільних проєктів нормативно-правових актів з охорони культурної спадщини. Кінцевим результатом такої еволюції стало видання Закону Української РСР від 13 липня 1978 р. «Про охорону і використання пам’яток історії та культури», який, хоч і базувався на фундаменті загальносоюзного нормативного акту, містив республіканські особливості, у тому числі щодо визначення ключових термінів і понять.