ВОЄННІ ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ КРІЗЬ ПРИЗМУ КІНЕМАТОГРАФІЧНОГО ДИСКУРСУ: ДОСЛІДЖЕННЯ РУЙНУВАННЯ ГРЕБЛІ КАХОВСЬКОЇ ГЕС У МЕЖАХ ЕКОЛОГОЛІНГВІСТИЧНОЇ ПАРАДИГМИ

Статтю виконано в межах сучасної еколінгвістики, яка функціонує як дослідження того, яким чином природні явища та взаємини між людиною й довкіллям інтегруються в мову й культуру. У роботі мову концептуалізовано як невід’ємний компонент екологічних систем і наголошено на взаємозалежності мовного різноманіття, екологічної сталості та ідеологічного фреймінгу. Особливу увагу приділено наративу як пояснювальній структурі, що організує події відповідно до культурних цінностей і спрямовує майбутні дії. У статті досліджено екологічний кінематографічний дискурс як мультимодальний простір еколінгвістичного смислотворення, визначений як аудіовізуальна нарація, сформована засобами мізансцени, кінематографії, монтажу та звукового оформлення. Емпіричним матеріалом слугує український документальний фільм «Побачити дно» (2023), присвячений екологічній катастрофі, спричиненій руйнуванням греблі Каховської гідроелектростанції під час російсько- української війни. Застосовуючи якісний еколінгвістичний дискурс-аналіз, у дослідженні розглянуто жанрову стилістику, евіденційність і наративний фреймінг з особливим наголосом на фреймах взаємопов’язаності та вимирання. Отримані результати засвідчують, що документальний фільм актуалізує наукову експертизу й візуальні докази для конструювання екологічно цілісного наративу руйнування, яке охоплює водні ресурси України. Хоча атрибуція провини залишається імпліцитною, домінантною тональністю є занепокоєння щодо екологічної стійкості, культурної спадщини та майбутнього відновлення. У висновках стверджується, що воєнні екологічні документальні фільми функціонують як потужні еколінгвістичні наративи, що переносять екологічні принципи з наукового дискурсу в моральну й культурну площину, формуючи суспільне розуміння екологічної кризи та відповідальності