СТАНІСЛАВ ВИШЕНСЬКИЙ: АВТОРСЬКИЙ ПОГЛЯД НА ФІЛОСОФІЮ ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМУ

Статтю присвячено дослідженню причин і передумов втілення в поезії Станіслава Вишенського характерних рис філософії екзистенціалізму. Автор детально аналізує генезу ключових екзистенціальних понять, таких як тривога (Angst), абсурдність світу, втілена в «ніщо» (Nichts), протиставлення індивіда масі (das Man або «вони») та пошук автентичного буття (Dasein). Екзистенціалізм як філософсько-мистецький феномен набуває розвитку на початку ХХ століття та найповніше реалізується на європейському континенті в 1930-1950-х роках, ставши реакцією на дві світові війни, розвиток науково-технічного прогресу, атомізацію суспільства та втрату моральних орієнтирів. У статті розглядається поняття «екзистенціального мотиву» в мистецтві та перелік основних мотивів, які письменники реалізовували у власних текстах. Окремо звертається увага на властивість «екзистенціальної настроєності» українській літературі (починаючи від Г. Сковороди і  Т. Шевченка  й  закінчуючи  авторами  другої  половини ХХ століття). Зокрема, досліджується, як у ліриці С. Вишенського як представника Київської школи поетів порушуються фундаментальні питання людського існування: сенс життя, свобода волі, відповідальність індивіда. Поет майстерно передає відчуття тривоги, самотності та пошуку істини, що є характерними для світоглядної парадигми екзистенціалізму. У статті підкреслено, що екзистенціальні мотиви у творчості С. Вишенського та в доробку Київської школи поетів не існують в ізоляції, а тісно переплітаються з національними та соціальними проблемами його часу. Перебуваючи фактично у «внутрішній еміграції», поети закликали до бунту та опору системі, вбачаючи у творчості можливість реалізації власної екзистенції. Ця робота є складником дослідження творчості Станіслава Вишенського та не лише сприяє глибшому розумінню української поезії XX століття, але й дозволяє вписати мистецький феномен Київської школи поетів у національний та загальноєвропейський контекст.