СЮРРЕАЛІСТИЧНА ПОЕТИКА СТАНІСЛАВА ВИШЕНСЬКОГО: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Статтю присвячено питанню теоретичних засад вивчення поезії Станіслава Вишенського, а також спробам обґрунтувати використання поетом у своїй творчості художніх прийомів і мистецьких принципів сюрреалізму. Дослідник окреслює естетико-філософське підґрунтя сюрреалізму як мистецького явища в європейському авангардизмі, що виникло у Франції на початку ХХ століття та ширилося континентом аж до 60-70-х років, переживаючи трансформації та набуваючи специфічних національних рис. Мистецька концепція даного художнього напряму передбачала звільнення людського розуму від обмежень раціонального мислення та дослідження глибин несвідомого. Сюрреалісти вірили в силу уяви та спонтанності, закликали до бунту проти рамок і обмежень, а їхні твори часто характеризуються дивними образами, незвичайними метафорами, фіксацією сновидних станів та гротескними сюжетами. Мистецтво сюрреалізму прагне звільнитися від оков буденності, вивищитися «над» реальністю, а тому в пошуках можливості вирватися за межі формальних, логічних рамок досліджує явища «між» дійсністю та сновидінням, галюцинацією. Автор статті описує історичний контекст виникнення сюрреалізму, його формальні ознаки, а також знайомить з його найвидатнішими теоретиками та дослідниками. Подавши перелік основних характерних рис напряму, дослідник аргументує наявність специфічних ознак сюрреалістичної поетики (зокрема, автоматичне письмо, увага до підсвідомого, асоціативність образів тощо) в ідіостилях представників Київської школи поетів і фокусує увагу на тих, що притаманні творчості Станіслава Вишенського. У такий спосіб формулюється гіпотеза про повноправне положення українського сюрреалізму та неоавангардизму в європейському літературному та загальномистецькому контексті, яка буде доводитися під час подальших наукових досліджень з даної проблематики.