Ефективність антагоністів альдостерону у хворих на інфаркт міокарда, ускладнений гострою лівошлуночковою недостатністю із збереженою систолічною функцією лівого шлуночка

Актуальність. Гострий інфаркт міокарда (ГІМ) залишається провідною причиною смертності в Україні та світі загалом. Мета. Аналіз впливу еплеренону на перебіг захворювання у хворих на ГІМ, ускладнений розвитком гострої лівошлуночкової недостатності (ГЛШН) із збереженою фракцією викиду лівого шлуночка. Матеріали та методи. Обстежено 137 хворих на ГІМ з елевацією сегмента SТ, ускладнений ГЛШН. Пацієнти розподілені на дві групи: 1-ша група — 65 хворих, які отримували еплеренон, 2-га група — 72 хворих, які не приймали препаратів із групи антагоністів альдостерону. Усі хворі отримували базисну терапію. З них 87 хворим проведена тромболітична терапія. Оцінено клінічні прояви серцевої недостатності (СН), результати ЕхоКС, концентрації N-термінальної мозкової фракції натрійуретичного пропептиду (NT-pro BNP). Результати. Доведений регрес клінічної симптоматики СН, який корелював із позитивною динамікою NT-pro BNP і розмірів камер серця на фоні прийому препарату у складі комплексної терапії ГІМ. Крім того, на фоні тривалого систематичного прийому еплеренону відзначена достовірна позитивна динаміка прогностичних маркерів перебігу післяінфарктного періоду у досліджуваних пацієнтів. Висновки. Застосування еплеренону спричинює гальмування процесів ремоделяції ЛШ у хворих на ГІМ, сприяє контролю об’єму рідини, що зумовлює зменшення та поступовий регрес проявів СН навіть після перенесеної ГЛШН.