ОПЕРНО-СИМФОНІЧНА ТВОРЧІСТЬ ЯК СИНЕРГІЙНИЙ ФЕНОМЕН

Мета дослідження – даної статті – розробити підходи до сучасної оперно-симфонічної творчості як синергійного феномена, запропонувати актуальні музикознавчі критерії його оцінки. Методологія роботи передбачає інтерпретологічний підхід як базовий, у його єдності з текстологічним та семіологічним аналізом, також з заглибленням до психологічних ракурсів творчого процесу та його соціокомунікативних показників. Таким чином формується оновлена комплексна оперознавча методологія. Наукова новизна роботи пов’язана з пропозицією розглядати оперну творчість з усіма її складовими та з наголосом на симфонічній стороні, як узагальнюючій та провідній. Новаційний сенс надається розумінню постаті диригента як одного з «героїв» оперного наративу та осередку художнього діяння оперного твору. Вперше ставиться питання про оперно-симфонічну партитуру як базову інтегративну структуру оперного діяння, що не лише передує цілісній виконавській інтерпретації, а й містить головні передумови досягнення рівня мистецької художньо-смислової синергії у процесі оперної постановки. Висновки. Художнє діяння опери, мистецька природа оперної вистави відрізняються особливою структурною та змістовою складністю, одночасно мають найпотужніший смислотворчий потенціал та найширшу сферу емоційно-психологічного впливу. Це разом дозволяє ставити питання про особливу синергію оперної творчості як вокально-симфонічної, видовищно-режисерської, артистичної та диригентської, словесно-поетично-мовної та музично-концепційної водночас. Єдність усіх структурних та смислових компонентів оперного твору досягається завдяки тій текстовій основі, яку надає партитура, також завдяки творчому самовиявленню диригента, що повинен та здатен поєднувати інтерпретативні зусилля всіх учасників оперно-симфонічного діяння. Оперно-симфонічна інтерпретація постає багатоскладовим феноменом, що потребує суттєвого оновлення музикознавчої методології.