Гостра серцева недостатність і кардіогенний шок: сучасні принципи діагностики та лікування

У статті висвітлено сучасні погляди на гостру серцеву недостатність і кардіогенний шок згідно з рекомендаціями Європейського товариства кардіологів щодо діагностики й лікування хронічної та гострої серцевої недостатності (2016), гострого інфаркту міокарда з елевацією сегмента ST (2017) та без елевації сегмента ST (2015). Описано фактори, що сприяють розвитку патології, та причини виникнення (як зі сторони серцево-судинної системи, так і несерцеві). Висвітлено різноманітні спроби класифікації, зокрема, детально описано клінічну класифікацію, яка базується на фізикальному приліжковому огляді та поділі пацієнтів на чотири категорії залежно від наявності ознак застою та гіпоперфузії: «теплий» і «мокрий» (добра перфузія, застій), «холодний» і «мокрий» (гіпоперфузія та застій), «холодний» і «сухий» (гіпоперфузія без застою), «теплий» і «сухий» (компенсований пацієнт з доброю перфузією та без застою). Наведена методика дозволяє обрати коректну лікувальну стратегію вже на початкових етапах лікування. Також увага приділена класифікації згідно з Т. Killip та J. Kimball осіб із гострою серцевою недостатністю, яка виникла на ґрунті гострого коронарного синдрому, що дає змогу оцінити ризик пацієнта та передбачити прогноз захворювання. Наведено перелік додаткових інструментальних і лабораторних методів обстеження: проведення рутинної елекрокардіографії, ультразвукового обстеження серця, рентгенографії органів грудної клітки; визначення натрійуретичного пептиду, тропонінів, газометрії крові, загальноклінічних показників. Описано їх діагностичну роль, доцільність та терміни проведення. Наведено критерії госпіталізації пацієнта у відділення інтенсивної терапії, показання до інтубації трахеї. Подано вказівки щодо клінічного ведення особи з гострою серцевою недостатністю починаючи з догоспітального етапу, включаючи використання неінвазивної вентиляції легень з позитивним тиском, медикаментозну стратегію з рекомендаціями щодо особливостей застосування інотропів, вазопресорів і вазодилататорів, а також використання сучасних методик — ранньої реваскуляризації коронарних судин, ультрафільтрації плазми, інтрааортальної балонної контрпульсації та засобів механічної підтримки кровообігу.