Конфліктологічна компетентність: ставленнєвий компонент

Обґрунтовано розуміння конфлікту як феномену, вбудованого в освітній процес танеобхідного для розвитку. Конфлікт пропонується трактувати як актуалізоване зіткненнясуперечностей, коли сторони з різними цінностями, настановленнями, мотивами не можутьіснувати в незмінному вигляді, становлять загрозу для психічної цілісності тавзаємовпливають одна на одну. Представлено «ставленнєвий» складник конфліктологічноїкомпетентності педагога, що зумовлює готовність і здатність педагога реалізовувати знання йнавички у сфері конфліктології (взаємодіяти в ситуації загрози задля розв’язаннясуперечностей на противагу уникненню, перенаправленню енергії на менш загрозливіоб’єкти): рефлексивність, здатність налагоджувати довірливу взаємодію, орієнтація в часі,незалежність цінностей та поведінки суб’єкта, адаптація, домінування, ескапізм, цінностісамоактуалізації та гнучкість поведінки, сензитивність до себе та спонтанність, самоповага,самоприйняття (ставлення до себе), ставлення до інших людей, міжособистісна чутливість.Презентовані ставлення необхідні для зведення до мінімуму руйнівного впливу, а заможливості – для конструктивного розв’язання конфліктів. Під «суб’єктивним ставленням» уструктурі конфліктологічної компетентності педагога запропоновано розуміти латентнийпсихічний потенціал реакцій, переживань та дій людини, що актуалізується в процесіконструювання нею поточної комунікативної ситуації, у зв’язку з оцінними уявленнямиіндивіда про навколишнє середовище та самого себе. Розвиток конфліктологічноїкомпетентності вчителя пропонується вивчати в контексті соціально-психологічних умов(процесів), що мають місце в педагогічному колективі (малій групі): сприйняття індивідомгрупи, психологічний мікроклімат, згуртованість та ставлення до власної ролі в малій групі(педагогічному колективі), суб’єктивне сприйняття стилю керівництва, типу особистостікерівника, вагомості роботи в закладі освіти як єдиного джерела задоволення матеріальнихпотреб. Наведено результати емпіричного дослідження психологічних процесів у малихгрупах та ставленнєвого складника конфліктологічної компетентності педагога, встановленозв’язки ставлень педагогів із їх суб’єктивним сприйняттям педагогічного колективу.Виявлено, що вчителі оцінюють соціально-психологічний клімат переважно як сприятливий,говорять про переважно високий рівень групової згуртованості в колективах за умовиколективістського типу сприйняття групи та демократичного стилю керівництва. Дляреспондентів характерні середній рівень рефлексивності, підвищене самосприйняття (блоксамоповага та самосприйняття), прагнення до домінування при незначному зниженніадаптованості та браку довіри до навколишнього світу й інших людей. Виявлено тенденціюдо сепарації респондентів від соціального оточення, сприйняття ними індивідуалізму якчинника успішності в професійній діяльності, що може призводити до примноженнясуперечностей, але водночас до блокування готовності їх визнавати. Тобто сприятливісоціально-психологічні умови праці вчителів та орієнтація на колективізм задають для нихрамки гуманістичного сприйняття людини як основи суб’єкта та об’єкта професійноїпедагогічної діяльності, однак самі педагоги демонструють суперечливі тенденції: з одногобоку, вони надають вагу колективізму, визнають себе частиною освітнього середовища яктакого; з другого – їхня самореалізація в професійній діяльності досягається за умовидомінування, індивідуалізму та сепарації від групи, що свідчить про важливістьсамототожності для вчителя. Означено підходи до розвитку конфліктологічної компетент-ності педагогів з урахуванням особливостей процесів, що відбуваються в малій групі.