СЬОМА СИМФОНІЯ К. ПЕНДЕРЕЦЬКОГО В АСПЕКТІ РОЗВИТКУ ЯВИЩА СИМФОНІЗМУ

Мета роботи. У статті досліджуються жанрово-стильові, фактурно-виразові та ідейно-концептуальні особливості Симфонії-кантати К. Пендерецького «Сім брам Єрусалиму». Методологія дослідження представляє комплексне застосування естетико-культурологічного, історичного, музикознавчого методів. Важливим представляється виконавський диригентський підхід. Наукова новизна роботи визначається виявленням концептуально-музичних ідей сучасного симфонізму в авторських проєктах. Висновки. Серед багатющої композиторської спадщини К. Пендерецького Сьому симфонію-кантату К. Пендерецького «Сім брам Єрусалиму» можна віднести до найвищої фази його творчого досвіду – фази «великого синтезу», яка відтворює його концептуально-світоглядні установки уособлення «метафізичного простору людини, зруйнованого катаклізмами XX століття» заради «відновлення сакрального виміру реальності» як єдиного шляху до порятунку людини, на якому мистецтво стає найважливішим засобом, «джерелом важких надій». Музична мова відзначається власними, авторськими розробками в галузі звуковисотності, тембральності (аж до створення власного інструмента – тубофону), фактури, що дозволило композитору створювати індивідуальні (авторські) музичні проекти і концепції у сфері симфонізму (а також в інших жанрах музики). Музична драматургія рясніє парадоксами, несподіваними поворотами та жанровими модуляціями дійства. На користь симфонічної складової виступає четверний склад оркестру, що включає також чотири батареї перкусії, орган та спеціально створені для цієї симфонії т.зв. тубофони. У вербальному компоненті, завдяки використанню латинської мови, яка пропонує мовну нейтральність через ритуальну мову, що більше не використовується в народній мові, підкреслюється сакральна образність. У цьому творі Пендерецький відходить від свого постнеоромантичного стилю 1980-х, звільняючись від типових моделей на користь своїм натхненню, інтуїції та духовній складовій мистецтва. Очевидно посилюється просторове відчуття звучання, його «вільне дихання»; ефекти «відриву» хроматики від басу та її несподівані повернення до тонального фундаменту; поєднання варіативності та імітації. Недивно, що композитор назвав цей твір серед двох своїх опусів, які хотів би відправити у майбутнє.