Дисплазія сполучної тканини як провокуючий фактор важкості пієлонефриту в дітей

Актуальність. Останніми десятиріччями все більшу увагу привертає патологія різних органів і систем людини, асоційована з дисплазією сполучної тканини (ДСТ), через часте формування на її фоні патології різних систем організму, зокрема з боку нирок. Мета дослідження — з’ясування ролі недиференційованої дисплазії сполучної тканини (НДСТ) у важкості перебігу пієлонефриту (ПН) у дітей та пошук можливих молекулярно­генетичних маркерів, асоційованих із порушенням фібрилогенезу в дітей із різними варіантами перебігу ПН. Матеріали та методи. Обстежено 60 дітей із ПН. За результатами катамнестичного спостереження вони були розподілені на 2 групи: І — 30 дітей із хронічним пієлонефритом (ХрПН), у катамнезі яких діагностувались 3 епізоди рецидиву ПН і більше впродовж 2 років, ІІ — 30 дітей із ПН, в яких впродовж 2 років не відмічалось рецидивів ПН. Контрольну групу становили 42 здорові дитини. Дітям проводилося рутинне обстеження, встановлювались клініко­лабораторні маркери порушення фібрилогенезу (фенотипові ознаки ДСТ, вміст оксипроліну (Оп) у плазмі крові та сечі) та молекулярно­генетичне тестування локусів ТТ та СТ поліморфного локусу rs565470 гена COL4A2 та локусів AA та AG поліморфного локусу rs605143 гена колагену COL4A1. Результати. У дітей із ХрПН вірогідно частіше відмічались фенотипові ознаки недиференційованої дисплазії сполучної тканини порівняно з даними дітей із гострим ПН (ГПН). Практично у всіх обстежених із ХрПН були вірогідно підвищені показники вільної та зв’язаної фракцій Оп у плазмі крові (47,14 ± 0,03 мкмоль/л та 40,08 ± 0,03 мкмоль/л відповідно), вірогідно відрізняючись від даних дітей із ГПН (17,65 ± 0,01 мкмоль/л та 17,22 ± 0,02 мкмоль/л), серед яких ці показники були підвищені тільки у 12,0 та 16,0 % дітей відповідно. У 97,0 % дітей із ХрПН визначався підвищений рівень Оп у сечі, що перевищувало частоту його виділення із сечею в дітей із ГПН (10 %). Установлена вірогідна вища частота «дикого» генотипу АА — rs605143 гена колагену COL4A1 у дітей із ХрПн порівняно з даними осіб загальнопопуляційної контрольної групи (21,4 проти 4,8 %, p < 0,05). Розрахунки показали, що носійство цього генотипу в п’ять разів збільшує ризик розвитку ХрПН (OR 5,105, 95% CI 0,12–0,87), а наявність у дитини генотипу ТТ поліморфного локусу rs565470 гена колагену COL4A2 зменшує ризик розвитку рецидивування ПН (OR 0,14, 95% CI 0,02–1,19). Висновки. Наявність НДСТ у дитини відіграє важливу роль у процесі хронізації пієлонефриту, тому наявність ознак НДСТ є прогностично неблагополучною. З метою прогнозування генетично детермінованої схильності до хронізації ПН рекомендується проведення молекулярно­генетичного тестування генотипів AA та AG поліморфного локусу rs605143 гена колагену COL4A1 та генотипів ТТ та ТС поліморфного локусу rs565470 гена колагену COL4A2.