Духовенство українських єпархій Російської Православної Церкви в духовно-національному відродженні (1907-1914 рр.)

Після Першої російської революції 1905-1907 рр. в українських єпархіях Російської Православної Церкви (РПЦ) відбувається активізація і радикалізація церковно-реформаторського руху. Представники українського православного духовенства висувають на порядок денний вимоги демократизації релігійного життя, відокремлення церкви від російської імперської держави, повернення до принципів соборності в її управлінні, тощо. В українській періодиці, суспільному житті, у виступах патріотично-налаштованих священиків розгорнулася активна агітація за масове запровадження української мови у світське та духовне життя. Важливим здобутком патріотично налаштованого духовенства стало рішення Подільського єпархіального з’їзду про звернення до Св. Синоду та отримання від нього дозволу на запровадження у Подільській духовній семінарії предметів з української мови, літератури та історії України. Церковно-реформаторський рух досліджуваного періоду сформував основу і необхідні кадри для активної боротьби за автокефалію української православної церкви, яка реалізувалася в роки Української революції 1917-1921 рр.