Ушкодження ліктьового нерва у хворих із наслідками травм в ділянці ліктьового суглоба

Актуальність. Ушкодження ліктьового нерва при травмах верхньої кінцівки посідають перше місце у структурі ушкоджень нервів і, за даними вітчизняних авторів, становлять 39,5 % від загальної кількості травмованих нервів, а в 52,8 % випадків ліктьовий нерв травмується з сусідніми анатомічними структурами. Мета роботи: на основі аналізу клініко-електроміографічних даних вивчити структуру післятравматичних ушкоджень ліктьового нерва на рівні ліктьового суглоба та визначити тактику лікування пацієнтів з даною патологією. Матеріали та методи. Клініко-електроміографічне обстеження проведено 55 хворим з наслідками травм в ділянці ліктьового суглоба та клінічними ознаками невропатії ліктьового нерва різного ступеня вираженості. Терміни після травми широко коливалися — від 1 місяця до 13 років, більшість хворих (35 (64 %)) обстежені до 12 місяців після травми. Серед хворих переважали чоловіки — 32 (58 %). Середній вік становив 42,1 ± 16,5 року. Результати. Серед обстежених хворих переважали пацієнти з тяжким ступенем ураження ліктьового нерва та значним сенсорно-моторним дефіцитом. Було встановлено пряму залежність між клінічним та електроміографічним ступенем тяжкості ушкодження нерва (r = 0,84; p < 0,05), тобто зі збільшенням тяжкості сенсорно-моторного дефіциту збільшувалася вираженість електроміографічних змін. Також на основі аналізу клініко-електроміографічних даних було вивчено структуру післятравматичних ушкоджень ліктьового нерва на рівні ліктьового суглоба та визначено тактику лікування пацієнтів з даною патологією. Висновки. При більш легких ступенях ураження (1-ша — 3-тя стадія за ЕМГ-класифікацією) пацієнтам рекомендується інтенсивне відновне та реабілітаційне лікування та клініко-інструментальний моніторинг. При тяжкому ступені ушкодження ліктьового нерва (сенсорно-моторний дефіцит, 4–5-та стадія за ЕМГ-класифікацією) єдиним ефективним способом відновлення функції ліктьового нерва є оперативне втручання.