ПРОВІДНІ ХУДОЖНІ ТЕНДЕНЦІЇ Й ІННОВАЦІЙНІ РІШЕННЯ У СУЧАСНОМУ ОПЕРНОМУ МИСТЕЦТВІ

Метою даного дослідження є виявлення провідних напрямів розвитку оперної композиторської творчості на рубежі ХХ–ХХІ століть, а також встановлення ключових чинників, що вплинули на формування жанрових домінант у музично-сценічній практиці сучасних авторів. У центрі аналітичної уваги – осмислення тих художніх імпульсів, які зумовили трансформації жанрової та стильової моделі опери в умовах сучасної культурної парадигми. Методологічну основу роботи становить поєднання кількох дослідницьких стратегій. Насамперед ідеться про жанрово-стильовий підхід, орієнтований на виявлення сталих і змінних компонентів оперної форми в контексті новітньої композиторської практики; джерелознавчий метод, що забезпечує аналіз первинних текстів і висловлювань композиторів; історичний підхід, який дозволяє простежити динаміку жанрового мислення в ретроспективі; а також аналітичні прийоми, застосовані до музичного тексту й інтерпретаційної структури твору. Наукова новизна дослідження полягає у комплексному осмисленні феномена сучасної опери як поліестетичного простору, в якому взаємодіють різноманітні композиторські техніки, виражальні засоби та естетичні настанови. Плюралізм стильових підходів, властивий композиторському мисленню кінця ХХ – початку ХХІ століття, знайшов вияв у жанровому розмаїтті, що охоплює як камерні форми, так і повномасштабні музично-сценічні полотна. Висновки. Проведений аналіз дозволяє зробити обґрунтовані висновки щодо трансформації жанрової парадигми оперного мистецтва на зламі ХХ–ХХІ століть. Розширення технічних та естетичних можливостей сценічної реалізації – зокрема через використання мультимедійних технологій, елементів візуального мистецтва, конкретної та електронної музики – сприяє радикальному оновленню театральної практики. На основі структурних і семантичних ознак сучасні оперні вистави умовно групуються за трьома основними векторами, а саме – камерна опера, моноопера та міні-моноопера, що вирізняються обмеженим складом дійових осіб, редукованим інструментарієм і лаконізмом драматургічної структури. Ці твори характеризуються підвищеною психологічною насиченістю, експресивністю, зосередженістю на єдиній драматургічній лінії та відсутністю побічних сюжетних відгалужень.