ЖАНРОВО-КОМПОЗИЦІЙНІ ПЕРЕДУМОВИ ЕВОЛЮЦІЇ ОПЕРНОЇ КАНТИЛЕНИ: ВОКАЛЬНО-ВИКОНАВСЬКИЙ АСПЕКТ

Мета статті – визначити жанрово-стильові умови розвитку оперної кантилени, які обумовили її широту та багатоскладовість, методичні настанови щодо «прекрасного співу» та його домінуючу роль у долі оперного вокального мовлення. Методологія дослідження обумовлена історичним та джерелознавчим, жанрово-стильовим та виконавсько-інтерпретативним підходами, з включенням компаративного естетичного та текстологічного аналізу. Наукова новизна статті обумовлюється виокремленням явища оперної вокальної кантилени як основи музичної мови та провідного фактору еволюції оперного жанру, що набуває різних мовно-стилістичних епіфеноменів у процесі історичних видозмін оперної форми. Суттєво оновлюється уявлення про стильові завдання та композиційне призначення бельканто як осередку оперного співу; закладається нове розуміння стильового призначення опери semiseria. Висновки дозволяють засвідчувати, що оперна кантилена, у широкому значенні, розуміється як італійський вокальний стиль XVII – першої третини XIX століть, що впливає на інші національні оперні школи, крізь них – на розвиток професійного музичного мистецтва у різних жанрових формах. Італійська опера послужила формуванню широких кантиленних засад оперного співу, стала взірцевою жанровою формою та основним стильовим прецедентом в історичному розвитку та національному розгалуженні оперної творчості. Різновид оперної кантилени, відомий як belcanto, вбирає у себе такі складові, як аріозний та речитативний способи звуковидобування; легатне голосоведіння та філігранна техніка досягання швидкості, колоратурні прийоми, віртуозно-імпровізаційне начало; легке, вільне дихання та прозорість звуку, чітка артикуляція та інтонаційна чистота; образна визначеність та емоційна експресивність. Дані складові, що мають переважно виконавське призначення, визначають змістові характеристики довершеного сольно-академічного співу, можуть вважатися класичними показниками оперної кантилени.