ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ ЧИННИКИ КАМЕРНО-ВОКАЛЬНОЇ ТВОРЧОСТІ ТА ОРКЕСТРАЛІЗАЦІЯ ПІСЕННОГО ЖАНРУ

Мета дослідження – визначити головні тенденції впливу інструментально-оркестрових чинників на шляхи розвитку та сучасний стан камерно-вокальної творчості. Методологія роботи передбачає сумісне використання жанрово-стильового та композиційного компаративного підходів, залучення певних положень сучасної музичної семіології. Наукова новизна статті визначається виокремленням інструментально-оркестральних компонентів у змісті камерно-вокальної творчості як специфічних жанрових чинників, що найбільше впливають на еволюцію камерно-вокального циклу. Інноваційний аспект дослідження зумовлюється також семантичним підходом, тобто передбачає аналіз жанрових складових на основі авторської концепції та індивідуальних стильових ідей; зокрема це звернення до семантики дитячості у поєднанні з трагічною ідеєю взаємозалежності смерті – безсмертя у творчості Г. Малера. Висновки. Не дивлячись на домінуючу вокальну природу камерно-вокальної творчості, що найперше та найбільше мотивується її зв’язком з поетичним словом та намаганням досягти сумісної авторизації поетичного та музичного начал, в історичному розвитку та появі нових модифікацій у даній жанровій галузі наприкінці романтичної доби домінуючими постають інструментальні чинники, зокрема оркестралізація пісенної форми, що впливає на усю побудову пісенного циклу. Знаменною постаттю у цьому процесі постає Г. Малер, авторські відкриття якого водночас стосуються пісенних та симфонічних композицій, сприяючи виникненню їх нових перехідних контамінованих різновидів, відповідно до оригінальних авторських ідей та образно-тематичних сфер, сприяючи відкриттю нових прийомів музичної логіки та інтонаційних сфер. Виявляється, що Малер є одним з перших репрезентантів музичного експресіонізму та неокласицизму, причому обидві ці стильові течії узгоджувались у руслі авторського стильового мислення композитора, проявлялись у його симфонічних та камерно-вокальних циклах, сприяючи перехрещенню ознак даних сфер.