ПОЛІФОНІЯ У ЖАНРІ СИМФОНІЇ ХХ СТОЛІТТЯ

Мета роботи. У статті досліджуються роль, особливості і функціональні призначення поліфонічного мислення в жанрі симфонії ХХ століття. Методологія дослідження представляє комплексне застосування естетико-культурологічного, історичного, музикознавчого методів. Важливим представляється виконавський диригентський підхід. Наукова новизна роботи визначається виявленням системної дії поліфонії в симфоніях ХХ століття, що охоплює концепційно-змістовну та композиційно-технологічну сторони музичної форми. Окреслені деякі стилістично індивідуальні відкриття в галузі нових фактурно-поліфонічних технік XX століття. Виявлені формотворчі та драматургічні функції поліфонії, що діють на рівні циклічної форми симфонії. Висновки. У XX столітті жанр симфонії (як і симфонічна творчість у цілому) яскраво втілює нові тенденції розвитку поліфонії, вбираючи в себе стилістичний плюралізм, інтегративність різноманітних елементів та знаків різних культурних традицій, багатостороннє оновлення музичної мови та образної сфери. Новизна позначається і на розширеному розумінні поліфонії, що склалося у композиторів під впливом мистецтва XX століття загалом. Володіючи якістю загальності, поліфонія у ХХ столітті знову набуває статусу порядку і закономірності як у пору свого панування. Поліфонія у симфонічному жанрі виконує функцію розширення межі пізнавальної влади музики, стверджуючи здатність музичного мистецтва вторгатися до високої сфери духовності, де емоційне та інтелектуальне стають нероз’ємними якостями. Композитори ХХ століття вільно й різноманітно володіють прийомами розвитку музичного матеріалу, що проявляється у використанні всіх видів поліфонічної техніки – імітаційної, контрастної, народно-підголоскової, лінеарної, з прагненням до смислової та мелодійної індивідуалізації горизонтальних пластів та використання ладо-тональних ресурсів у симфонічних творах. Можна відзначити різноманітний прояв поліфонічного методу на рівні драматургії, формоутворення, фактури. Контрастно-тематична та імітаційна поліфонія використовується у творах різних жанрів для розвитку образного змісту, створення передкульмінаційних та кульмінаційних зон, тематичного розгортання, досягнення образно-тематичної єдності чи конфліктного зіткнення.