Особливості хірургічної тактики при протяжних рубцевих стриктурах стравоходу

Мета дослідження - поліпшення результатів лікування хворих з протяжними післяопіковими рубцевими стриктурами стравоходу (ППРСС) шляхом удосконалення існуючої хірургічної тактики. Матеріали і методи. Представлені результати лікування 156 хворих з приводу рубцевих стриктур стравоходу за період з 2000 по 2017 рік. Хворим основної групи проводили хірургічне лікування за методикою клініки, а групі порівняння - за класичними методиками оперативних втручань. Хворі І кластера підлягали одномоментній езофагопластиці, решта - двоетапному хірургічному лікуванню з накладенням контактної гастростоми (ІІ кластер) та езофагопластикою (ІІІ кластер). Результати. У хворих з ППРСС групи порівняння І кластера після операції ускладнення виникли у 12 (46,2%) хворих: плеврит - у 3 (11,5%), пневмонія - у 2 (7,7%); померли 3 (11,5%) пацієнта. Післяопераційні ускладнення виникли в 1 (4,2%) хворого основної групи І кластера: часткова неспроможність езофагогастроанастомозу шиї. Летальність становить 4,2% (помер 1 хворий від гострої серцево-судинної недостатності). У 4 (15,38%) хворих ІІ кластера групи порівняння відмічено прорізування кисетного шва, серед пацієнтів основної групи ускладнень не спостерігали. У групі порівняння ІІІ кластера ускладнення відзначали у 5 (18,5%) хворих: у 3 (11,1%) - часткова неспроможність езофагоколоанастомозу на шиї, у 2 (7,5%) - некроз проксимального відділу переміщеного в позицію стравоходу товстокишкового трансплантата з повною неспроможністю езофагоколоанастомозу; померли 2 (7,5%) пацієнта після езофагоколопластики комбінованим торакоабдомінальним доступом (гостра серцево-судинна та поліорганна недостатність). Післяопераційних ускладнень в основній групі ІІІ кластера не спостерігалося. Висновок. Розроблена і впроваджена тактика хірургічного лікування, що базується на врахуванні трофологічного статусу та компенсаторних можливостей організму хворого з ППРСС сприяє поліпшенню результатів лікування і якості життя оперованих хворих.