Сонористика у китайській фортепіанній музиці ХХ ст.

У статті розглянуто особливості розвитку та функціонування авангарду як провідного музичного стилю у китайській фортепіанній культурі ІІ пол. ХХ ст. Висвітлено політичні передумови впливу західної культури на національні традиції, виокремлено специфічні риси адаптації авангарду відповідно до китайського розвитку фортепіанної культури, а саме закінчення Культурної революції та початок реформ відкритості. Акцентовано, що серед типових складових західного музичного авангарду, таких як дванадцятитоновість, мікрохроматика, інтертекстуальні тенденції, сонористика, алеаторика, серіалізм, виокремлено сонористичний напрям авангарду як провідний у фортепіанній культурі Китаю. Розглянуто, що витоки сонорності у творчості китайських композиторів є наслідками впливу європейського імпресіонізму. Визначено типологію сонорики відповідно до західної музики XIX-XX ст., яка будується на трьох класах явищ: колористика як  колористична гармонія,  сонорика, сонорна гармонія, сонористика як область сонорного шуму. Зазначено, що культурно-історична ситуація ІІ пол. ХХ ст. обумовила вивчення сонористичних можливостей інструменту  фортепіано, насамперед із метою відтворення інтонацій національного інструментарію. Проаналізовано фортепіанні твори Тан Дуна, Лян Лея, Чень Сяоюна й визначено специфічні риси композиторських технік, які включають у себе  прийоми «String piano» (гра на струнах), що виконують функцію звуконаслідування національним щипковим інструментам; вслуховування в образ-сонор при динамічно статичному часі при звільненні від зовнішньої подієвості, а також використання усього корпусу та внутрішнього оздоблення фортепіано у різноманітті його звучання та потенційної  реакції на удар, щіпок іншим предметом чи в будь-який інший засіб, де кінцевою метою стає добування звуку.