ПОЛІТИЧНА АНТРОПОЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

У статті вперше у вітчизня­ному історико-правовому дискурсі розкривається історіографічний та політико-правовий зміст україн­ської політичної традиції фронтиру. Позаяк політична антропологія вивчає насамперед політичні тра­диції, то фронтирність (політична, етнічна, культурна, юридична) визначена як предмет політико-ан- тропологічного дослідження. При цьому автор звертає увагу на те, що політична антропологія має вагоме теоретико-методологічне значення і для політичної науки, і для юридичної теорії держави та права (зокрема, з точки зору еліто- логії). Отже, із позицій політоло­гічного аналізу політична традиція фронтиру характеризується легі­тимацією неформальних зв'язків  між компліментарними соціоетніч- ними групами (східні слов’яни-тюр- ки-візантійці) та імперативним психологічним        несприйняттям некомпліментарних соціоетнічних груп (східні слов'яни-тюрки contra германці). З позицій історико-прав- ничого аналізу політична традиція фронтиру сягає корінням надання Римською/Візантійською імперією статусу «федератів» різноетніч- ним племенам Північного Причор­номор'я. Автор розглядає феномен етнокультурної                                компліментар­ ності, що з давніх часів забезпечу­вав цивілізаційну близькість східних слов'ян та тюркських кочівницьких племен. Стверджується, що тюрк­ські засади «елю», як общини «віль­них людей», вплинули на консти­туювання українських політичних традицій, заклали підвалини прита­манного українській етнічній психо­логії антиінституціоналізму, пере­дували козаччині. Підкреслюється, що політичний розвиток Київської Русі уможливився виключно завдяки творчій кооперації Східної Римської імперії (Візантії) із тюркськими племенами федератів. Прослідко- вується історія взаємин між Рим­ською / Візантійською імперією та тюркськими федератами Півден­ної України. Розкриваються ґенеза та ідеологічні конотації «київ­сько-руського міфу», «козацького міфу», «річпосполитського нара- тиву», «російської імперської істо­ріографії». Історіографічні екскурси чергуються з авторськими оцінками геополітичного і правничого змісту політичних процесів на українських теренах за часів т. зв. «Київської Русі» та «Козаччини». Артикулю- ється положення про рефлективний характер формування української національної ідентичності протя­гом XVIII-XIX ст, що цілковито співпав із постнаполеонівським творенням російської ідентичності, розвиваючись на противагу поль­ським візіям «Східних Кресів». Засадничий висновояк статті - заклик до осмислення візантиніс- тичних і тюркських передумов фор­мування української державності як специфічно фронтирного політи- ко-юридичного феномена.