Два шляхи до незалежності (з приводу геополітичних проєктів М. Міхновського та Д. Донцова)

Метою статті є аналіз змісту геополітичних проєктів українського руху, розроблених напередодні і в ході Першої світової війни відомими українськими політиками самостійницької орієнтації Миколою Міхновським і Дмитром Донцовим. Наукова новизна полягає у тому, що вперше проаналізовано зміст геополітичних проєктів українського руху, розроблених напередодні і в ході Першої світової війни Миколою Міхновським і Дмитром Донцовим. Висновки. Напередодні і в роки Першої Світової війни перед українським рухом стояли завдання національно-державного визволення та досягнення соборності – територіального об’єднання розчленованих сусідніми державами українських етнічних земель. Велика війна, яка наближалася, несла випробування і трагедії українському народу. Разом з тим, вона відкривала можливості об’єднання українців у межах однієї держави. Це було необхідною передумовою реалізації ідеї соборності, без чого розвиток українського народу, його національне відродження було неможливе. З цим погоджувалися всі учасники визвольного руху, зокрема, М. Міхновський, Д. Донцов та їх прихильники із самостійницького політичного табору. Але була й істотна відмінність в їх поглядах. Вона полягала у тому, на який геополітичний вектор слід орієнтуватися українцям у майбутній війні – пов’язаний з Росію, чи Австрією з її союзниками. На цьому ключовому питанні погляди М. Міхновського та Д. Донцова розійшлися. М. Міхновський вважав, що національно-політичне відродження України можливе через досягнення (на першому етапі боротьби), автономії України у складі перебудованої на федеративних засадах Російської держави, що створить умови для остаточного визволення та досягнення незалежності. Д. Донцов був переконаний, що демократичне переродження Росії неможливе, а перспектива визволення України полягала в об’єднанні усіх українських земель у складі Австрійської імперії з наступним перетворенням їх в автономне утворення з перспективою повної незалежності.