ФАКТОРНА МОДЕЛЬ ПЕРЕЖИВАННЯ САМОТНОСТІ

Стаття присвячена дослідженню феномену самотності. Труднощі визна­чення та інтерпретації сутності переживання самотності пояснюються певною суперечністю в теоретичному усвідомленні самотності як психічного феномену. Визначено, що самотність не завжди проявляється в негативному аспекті роз­витку особистості. Часто самотність може слугувати необхідною умовою само­вдосконалення особистості. Звісно самотність може супроводжуватися харак­терними негативними емоціями, почуттями та станами, та все ж таки людині просто необхідно в певних ситуаціях знаходити нові чи зміцнювати старі точки внутрішнього опору, переорієнтовуватися, перебудовувати систему значимих цілей, переключатися на інші сфери самореалізації (наприклад, творчість, зміна професійного статусу). Термін «самотність» у цьому контексті розглядається як категорія переживання. На основі принципів та категоріального апарату систем­ного підходу самотність розглядається як єдина, цілісна система, цілісність якої забезпечується тим, що переживання самотності функціонує на основі взаємодії таких компонентів, як когнітивний (забезпечує функції уявлення про пережи­вання самотності та сприйняття себе як суб’єкта; складається з таких меха­нізмів, як ідентифікація і відокремлення), емоційний (забезпечує функції емо­ційної оцінки та особливості прийняття-неприйняття власних переживань), поведінковий (забезпечує дії на певні переживання; реалізується в таких меха­нізмах, як ізоляція, відчуження й усамітнення) та мотиваційно-вольовий (комп­лекс мотивів і вольових дій щодо переживання; складається з таких механізмів, як самоактуалізація та деперсоналізація). На основі теоретичної моделі пере­живання самотності було проведено факторний аналіз для виокремлення мінімального числа узагальнених факторів, які відображають найбільш значимі характеристики досліджуваного об’єкта.Ключові слова: самотність, ізоляція, відчуження, усамітнення, дисоційо­ваний, самоактуалізація.