УКРАЇНСЬКА ГРАФІКА БАРОКОВОЇ ДОБИ ЯК ПРЕДМЕТ ВИВЧЕННЯ В ПРАЦЯХ ВІТЧИЗНЯНИХ МИСТЕЦТВОЗНАВЦІВ ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ ХХ СТОЛІТТЯ

Мета дослідження. Стаття присвячена вивченню процесу формування концепції національної своєрідності української графіки барокової доби в працях вітчизняних вчених київської школи першої чверті ХХ ст. Розглядаються наукові позиції відомих фахівців – Є. Кузьміна, М. Істоміна, К. Широцького, О. Новицького, Ф. Ернста, М. Макаренка та інших авторів стосовно відмінних рис українського графічного мистецтва в контексті загальноєвропейських орієнтирів розвитку галузі та його провідної ролі в розбудові системи національної образотворчості козацької доби (ХVІ–ХVІІІ ст.). Простежується внесок учених часів становлення науки про мистецтво в дослідження еволюції художнього оздоблення вітчизняних стародруків, тез та інших графічних творів у контексті стильових тенденцій тієї епохи. Методи дослідження полягають у комплексному історико-культурному підході, системному методі, синхроністичному аналізі публікацій одного часового проміжку, структурному аналізі. Наукова новизна. На основі аналізу наукових досліджень у цій статті систематизовано фрагменти досліджень українських мистецтвознавців першої чверті ХХ ст. щодо особливостей графіки «козацької» доби. Доведено, що у козацькі часи сформувалась самостійна національна мистецька школа, а майстри прагнули відтворити місцеву візуальну систему – типажі людей, одяг, побут, природне довкілля тощо. У графічних композиціях застосовувалась численна символіка саме місцевого характеру. Для вивчення особливостей графіки та перенесення її в сучасний графічний дизайн необхідно аналізувати стародруки, які зберігаються в бібліотеках та музеях України, робити копії та розробляти варіанти імплікацій. Виявлено, що серед вагомих композиційних особливостей як вияву самостійності українських графіків є застосування аркової схеми – орнаментовані пишними рослинними елементами та рамки з текстом або основним сюжетом у центрі. Висновки. Розглянутий матеріал засвідчує беззаперечну значимість й національну неповторність української графіки означеного періоду; зорієнтовує сучасних графічних дизайнерів на пошуки прийомів національної ідентичності дизайн-проектів та надає для цього підґрунтя.