СТРАТЕГІЧНІ МОТИВАЦІЇ ДОНОРІВ МІЖНАРОДНОЇ ДОПОМОГИ І HDP‑НЕКСУС ДЛЯ УКРАЇНИ: ТЕОРІЇ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ПОЗА СУТО ГУМАНІТАРНИМ РАКУРСОМ

Це препринт матеріалу, поданого для публікації в журналі «Empirio», що видається Національним університетом Києво-Могилянська академія.На прикладі України стаття уточнює концептуальний підхід до стратегічного планування міжнародної допомоги поза межами гуманітарного реагування. Показано, що мотиви донорів не пояснюються однією теорією міжнародних відносин, натомість потрібна синтезована оптика, яка поєднує ліберальні, реалістичні, конструктивістські і критичні підходи з тристороннім нексусом (Humanitarian-Development-Peacebuilding: гуманітарно-розвитково-миробудівним). На цьому перетині формується портфельна логіка, що передбачає охоплення всіх трьох компонентів нексуса, мінімізуючи ризик ігнорування будь-якого з них. Теоретичний синтез ілюструється підходами ЄС, Північної Європи, Великої Британії, США та інших донорів, де темпи й масштаби підтримки визначаються поєднанням географії загроз, політичних циклів, оборонно-промислових спроможностей й умовності реформ. У цій моделі розбудову миру замінює «мирочутливість», яка пріоритезує програми, що зміцнюють соціальну гармонію та згуртованість.Практичним внеском роботи є аналітична «матриця HDP × мотивації донорів», яка систематизує типи нелетальних інтервенцій на перетині чотирьох логік і трьох напрямів HDP. Вона демонструє, як операціоналізувати заявлені мотиви у результати, спрямовані на позитивну зміну: від правових послуг і прозорих реєстрів до захисту цивільних, розвитку людського капіталу, інклюзивних діалогів та локалізації проєктів. Ключова умова ефективності це поєднання невідкладних і структурних інтервенцій на основі довгострокового фінансування, локалізації та прозорого управління.Стаття також окреслює типові вузькі місця імплементації нексуса у воєнних і післявоєнних умовах, а саме фрагментацію координації, несумісність бюджетно-правових рамок, різні часові горизонти та дефіцит даних. Запропоновані механізми їх подолання через спільні очікувані результати, уніфіковані підходи до моніторингу, відкриті дані та залучення громад до рішень. Таким чином, робота пропонує cпосіб перетворення різнорідних мотивацій донорів на спільні траєкторії стабілізації та відновлення, підвищуючи довіру між донорами й реципієнтами та знижуючи ризики довгострокової залежності від допомоги.