ПОРІВНЯЛЬНА ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ РІЗНИХ СХЕМ МЕДИКАМЕНТОЗНОЇ КОРЕКЦІЇ ЗОВНІШНЬОГО ГЕМОРОЮ У ПОРОДІЛЬ

Мета дослідження – дослідити ефективність різних схем медикаментозного лікування при виникненні зовнішнього геморою у породіль. Матеріали та методи. Було обстежено 48 жінок віком 28–45 років з діагностованим зовнішнім гемороєм у післяпологому періоді. Породіль було розділено на дві групи залежно від призначеного медикаментозного лікування. Пацієнтки I групи отримували комплексну медикаментозну терапію, до складу якої було включено пребіотик («Дуфалак»), ангіопротектор/венотонік («Нормовен») та ректальні антигемороїдальні супозиторії («Натальсид»). Породіллі II групи отримували монотерапію у вигляді ректальних антигемороїдальних супозиторіїв («Натальсид»). Також під час лікування обов’язково рекомендували дотримання певних правил харчування. Усім пацієнткам проводили рутинне клініко-лабораторне обстеження. Контроль ефективності лікування здійснювали через 7 та 14 днів. Також проводили динамічне спостереження протягом 12 місяців для аналізу тривалості лікувального ефекту та фіксації рецидивів зовнішнього геморою в обстежених пацієнток. Результати дослідження та їх обговорення. Покращення загального стану, самопочуття та нівелювання основних клінічних ознак зовнішнього геморою після 7-денного лікування відмітила переважна більшість жінок I групи – 83,3 % та 62,5 % породіль II групи, які отримували монотерапію. Після двотижневого курсу терапії цей показник становив 95,8 % та 75,0 % відповідно. При проведенні проспективного аналізу встановлено, що при застосуванні лише препаратів локальної дії рецидиви захворювання протягом року фіксувалися в 16,7 % випадків. У групі жінок, яким була рекомендована медикаментозна корекція, яка впливала на різні патогенетичні ланки формування даного захворювання прямої кишки, цей показник склав лише 4,2 %. Висновки. При загостренні або виникненні зовнішнього геморою в жінок у післяпологовому періоді прогностично виправданим та раціональним є призначення саме комплексної медикаментозної терапії. Важливо не тільки нівелювати локальні прояви даної патології прямої кишки, але впливати на різні патогенетичні складові її формування. Так, фізіологічна санація та стимуляція перистальтичної активності кишечника за допомогою пребіотиків, призначення ангіопротекторів/венотоніків системної дії загалом сприяють досягненню довготривалої ремісії захворювання. Застосування при зовнішньому геморої лише препаратів з локальною дією має позитивний, проте іноді короткотривалий лікувальний ефект.