«ТЕРАПЕВТИЧНЕ ВІКНО» ПРИ МЕДИКАМЕНТОЗНОМУ ЛІКУВАННІ ГЕНІТОУРИНАРНОГО МЕНОПАУЗАЛЬНОГО СИНДРОМУ В ЖІНОК

Мета дослідження – вивчити ефективність медикаментозного лікування генітоуринарного менопаузального синдрому в жінок залежно від тривалості його перебігу.Матеріали та методи. Було обстежено 78 жінок віком 48–74 роки з менопаузальними генітоуринарними порушеннями. Пацієнток було розділено на три групи залежно від тривалості менопаузального генітоуринарного синдрому: до 3 років – I група, 3–5 років – II група, більше 5 років – III група. Усім пацієнткам призначали однакову медикаментозну терапію протягом 6 місяців, яка включала естрогенвмісний препарат, фітоуросептик та анксіолітик. Також обов’язково рекомендували дотримуватись певних правил харчування та щоденне виконання прав Кегеля. Усім пацієнткам проводили рутинне клініко-лабораторне обстеження. Ступінь виразності генітоуринарної дисфункції визначали за допомогою індексу вагінального здоров’я за G. Bachmann та шкали D. Barlow. Для визначення стадії стресового нетримання сечі використовували добовий Pad-тест за стандартами ICS.Результати дослідження та їх обговорення. У пацієнток, які страждали від проявів генітоуринарної дисфункції не більше 5 років (I та II групи), виразні атрофічні зміни в піхві були відсутні, проте серед жінок III групи цей показник складав 20,8 %. Середній бал індексу вагінального здоров’я перед лікуванням у I групі був у межах 3,65±0,49, II групі – 3,39±0,49, III групі – 2,88±0,54. Середній бал суб’єктивної виразності симптомів менопаузальної генітоуринарної дисфункції перед початком лікування у пацієнток I групи становив (1,92±0,56) бала, II групи – (2,36±0,62) бала, III групи – (3,08±0,65) бала. Результати досліджень після завершення лікування продемонстрували значну позитивну клінічну динаміку в жінок I групи, у яких тривалість менопаузальних порушень тривала не більше 3 років.Висновки. Одним із вирішальних факторів ефективності лікування менопаузальних генітоуринарних порушень є фактор часу. Результативність заходів корекції зазначеної патології найкраща, якщо тривалість порушень не більше 3 років. При більших термінах перебігу ефективність лікування зменшується та стає доволі малоефективною.