КАТЕГОРІЯ ВИКОНАВСЬКОГО МИСЛЕННЯ У СУЧАСНІЙ ФОРТЕПІАНОЛОГІЇ

Мета даної статті – розкрити зв’язки між поняттям фортепіанології та процесом (категорією) музичного мислення, специфікувати дану категорію стосовно процесу фортепіанного виконання, поглибити уявлення про фортепіанну темпоральність як властивість фортепіанного мовлення – як різновиду музичного мовлення, визначеного найбільше природою інструменту та технологією фортепіанного звуковидобування. Методологія роботи зумовлюється єдністю виконавсько-інтерпретативного та текстологічного підходів, але провідним постає семіологічний ракурс вивчення фортепіанної творчості, з наголосом на явищі музичного мовлення та на на когнітивно-особистісній складовій творчого процесу. Наукова новизна даної статті обумовлена новою постановкою питання про специфіку музичного мислення на основі вивчення фортепіанно-виконавського музичного мовлення, котре дозволяє відкривати суттєві сторони та чинники не лише фортепіанної творчості, а й процесу взаємодії композиторської та виконавської сфер, мовних засобів та мовленнєвої системи в музиці, у цілому. Висновки. Узагальнення деяких актуальних позиції сучасної музикознавчої літератури у галузі вивчення фортепіанної творчості та її виконавських основ дозволяє вважати, що в основі фортепіанології, тобто логіко-мисленневої системи музичного мислення, знаходиться феномен руху, який приймає різні конструктивно-смислові положення та забезпечує динамічну природу музичного твору – звучання на всіх змістових та формальних рівнях. Пріоритетними при цьому виявляються темпоральні, фактурно-просторові, тілесно-моторні та психологічно-рефлексивні показники, які є текстологічно обгрунтованими у широкому розуміння явища тексту, тобто є спільними для письмової та усної сторін музичної (фортепіанної) текстології. Вони задіяні та проявляються лише у виконавському здійсненні музичної композиції, отже можуть бути достатньою мірою розкритими та визначеними на основі процесу музичного мовлення.