Богадільні як благочинні установи соціального захисту українського населення ХІХ ст.

Мета дослідження. У статті, за матеріалами інформаційно-довідкових і церковно-статистичних джерел, досліджуються богадільні як богоугодні заклади соціального захисту українського населення ХІХ ст. Наукова новизна роботи. Представлена проблема залишається маловивченою в сучасному багатовекторному полі вітчизняної гуманітаристики й актуальною в сенсі дослідження зростаючих суспільних тенденцій ушановування християнської благочинності, милосердя, толерантного ставлення до маргінальних осіб та інститутів дитинства, материнства, удівства, старості, жебрацтва, байстрюківства тощо. Методологічний та джерельний інструментарій дослідження. Інтелектуальний продукт міждисциплінарної спрямованості з упровадженням методологічних засад антропологічного, квантитативного та компаративного підходу, якими, насамперед, послуговується історична демографія. Результати дослідження. Заклади соціального захисту започатковані поширенням християнських цінностей серед людських спільнот. Богадільні впроваджувалися нормами цивільного законодавства у XVIII ст., проте функції соціального утримання маргінальних елементів українського населення переважно виконували монастирі. Благочинні установи такого типу набули поширення у ХІХ ст. У богадільні приймалися паспортизовані калічні, похилого віку, безхатні, без наявних родичів або ті особи, які потребували особливого медичного догляду. Утриманцями могли бути представники всіх станів і віросповідань. Обмеження щодо вступу мали поміщицькі селяни. Богадільні підпорядковувалися Приказам громадського піклування або земствам. Призначувані керівники відповідали за господарську, фінансову, організаційну та медичну напрями діяльності. Богадільні різнилися за релігійною ознакою, існували осібно або в складі комплексів богоугодних закладів. Виокремлювалися чоловіча та жіноча частини. Чисельно маскулінне представництво переважало фемінне. Більшість складали особи продуктивного віку від 15 до 64 років. Кількісне співвідношення у статевовікових групах утриманців залежало від їхнього соціального походження. Із-поміж чоловіків переважали відставні військові особи (солдати і офіцери), серед жінок ‒ удови, солдатки, або офіцерські дружини.