DE NOBIS NON NOBIS: ПРЕСЛІВ’Я ДО «МОЄМУ КРИТИКОВІ» ОМЕЛЯНА ОГОНОВСЬКОГО

Стаття є супровідною до переопублікації знакового тексту в історії українського літературознавства кінця ХІХ століття: «Моєму критикові. Відповідь А. Пипінові на його статтю “Особая історія русской літератури”». Другий завідувач (1867) першої катедри української словесності (1848) Омелян Огоновський став автором першого цілісного історіографічного корпусу української словесності (1887–1894), який створив головно на засадах біографічно-бібліографічної та культурно-історичної школи. Новаторським для національної науки став принцип історичної тяглості та неперервності розвитку української культури від Х-го до ХІХ-го сторіччя, що повністю зруйнувало російські імперські псевдонаукові схеми, за якими спадщина Київської Русі безпідставно присвоювалась до історії московського князівства, а потім російської імперії. Таким чином, історик літератури інспірував зміну парадигми висвітлення історичного процесу з Геґелівської «державницької» до уже актуальної в той час у європейській науці «народницької» концепції, за якою цивілізаційний розвиток забезпечують не тільки державні народи. У статті показано, що Огоновський мав безпосередній вплив на історика й історика літератури Михайла Грушевського, який розвинув й утвердив нову схему історії України, що стало основою формування модерної української нації на зламі століть. У статті також проаналізовано основні полемічні вузли і причини тенденційної та науково необґрунтованої критики російського історика літератури історіографічного корпусу українського літературознавця як суто політичні й ідеологічні. Доведено, що «Історія літератури руської» Ом. Огоновського і його резонансна відповідь «Моєму критикові» інтенсифікували розвиток української науки, узагальнено оцінки провідних українських літературознавців цієї дискусії, звернено увагу і показано причини інерційної недооцінки наукового рівня доробку Огоновського