СПЕЦИФІКА ОБРАЗНОГО СИНТЕЗУ У КАМЕРНО-ВОКАЛЬНІЙ ТВОРЧОСТІ НА МЕЖІ XIX–XX СТОЛІТЬ

Мета статті – виявити ті образні та структурно-композиційні засади творчості нововіденських композиторів, котрі зумовлюють їх інтерес до камерно-вокальної жанрової галузі, водночас зумовлюючи значення семантики ліричного в їх стильових прямуваннях. Методологія роботи передбачає спирання на історичний жанрово-стильовий підхід використання принципів текстологічного аналізу, залучення виконавсько-інтерпретативного методу. Наукова новизна статті полягає в оцінці камерно-вокальної творчості нововіденських композиторів з позиції історичної змінності та сутнісної перебудови явища образного синтезу. Принципово новим є залучення категорії ліричної семантики (семантики ліричного) як основоположної, по-перше, для реформування музичної мови у вокальній творчості нововіденців; по-друге – для здійснення будь-якого за міжвидовим походженням образного синтезу в музиці. Висновки. Камерно-вокальна творчість А. Шенберга та А. Веберна виявляє нові тенденції образної взаємодії, художньо-смислового синтезу поезії та музики, котрі зумовлюються новими естетичними позиціями експресіонізму та радикальними оновленнями усієї системи музичного гармонічного мислення та побудови музичної композиції. Нововіденці створюють нову художню реальність музики, яка дозволяє інакше, глибше, розуміти семантику ліричного, як видової основи музики, також як головного напряму поєднання образного змісту словесно-поетичного та музичного творів. У цьому сенсі, Шенберг та Веберн суттєво змінюють уявлення про психологічне призначення музичного твору, музичної мови, входять до царини «відкритих текстів» та відкритих смислів – зумовлюючи інтерпретацію камерно-вокальних композиції як нескінченний процес, що весь час передбачає нові пізнавальні складності та можливості. Музичні тексти вокальних творів Арнольда Шенберга та Антона Вебера також підтверджують думку, що лірична семантика є основою усіх, здійснюваних у музиці та музичним шляхом, образних синтезів.