Ораторіальність як стилістичний вимір та семантична домінанта фортепіанного виконавства

Мета статті полягає у визначенні ораторіальних якостей музично-виконавської форми як важливого чинника розвитку фортепіанно-виконавського стилю. Методологія роботи зумовлена поєднанням узагальнююче теоретико-гуманітарного, зокрема типологічного ноетичного, та конкретно-емпіричного, а саме аналітичного музикознавчого, підходів. Наукова новизна дослідження визначається вивченням ораторіальності як безпосереднього рупору художньої авторської ідеї, що поєднує інтенціональні плани композиторської свідомості та виконавського інтерпретативного мислення, підтвердженням даної концепції на прикладі фортепіанного методу С. Рахманінова. Висновки роботи дозволяють стверджувати що квалітативними  ознаками ораторіальності, котрі виявляють її образно-смислову виконавсько-інтерпретативну широту, є: піднесеність, форсована значущість, ефект об’єктивності художнього вчинку, водночас підвищена загальна сугестивність, авторитарність, укрупненість почуття, філософічність – інтелектуалізація.Ключові слова: ораторіальність, фортепіанно-виконавський стиль, інтерпретативне мислення, квалітативні ознаки ораторіальності, фортепіанний метод С. Рахманінова.