Кобза та бандура в Україні: регіональні аспекти

Метою статті є розкриття понять кобза та бандура, вивчення історичних шляхів їх розвитку, що уособлювало українське культурне надбання. У вітчизняній історіографії досі відсутні спеціальні дослідження цієї тематики. Наукові підходи базуються на застосуванні принципу історизму, загально-наукових методів (аналіз, синтез, індукція, дедукція, конкретизування та ін.). Наукова новизна дослідження полягає у висвітленні походжень понять «кобза» та «бандура», специфіки змін конструкції інструментів під час побутування в Україні. Висновки. На основі історичних фактів вивчено обставини появи цих музичних інструментів від перших згадок до загального поширення на українській землі на основі аналізу різних дослідницьких версій. Бандура – це лютнеподібний інструмент, аналоги якого були поширені в середньовічній Європі. Кобза, згідно найбільш поширеної теорії, є азійського походження. Традиційно, музикантів, які грали на кобзах, називали кобзарями. Однак такий виконавець міг тримати і бандуру в руках, яка досить схожа на кобзу, тож його все одно називатися кобзарем. Останній зразок української кобзи – інструмент О. Вересая. Кобза та бандура першої стадії (до XVIIIстоліття) були лютнеподібними інструментами, струни розміщувалися лише на грифі, у кобзи – 3 струни, у бандури 5–6. Кобза та бандура другої стадії (з другої половини XVIII століття) має приструнки. Граючи на кобзі, виконавець укорочував струни на грифі, поєднуючи це з щипком відкритих струн. Граючи на бандурі виконавець застосую щипок пальцем з потрібної відкритої струни. Модернізація бандури здійснювалася протягом тривалого часу. На основі трьох типів конструкції склались три найвідоміші виконавські школи: харківська, київська та полтавська. Ці школи мають різні конструкції бандур, відрізняються способом гри на інструменті. Удосконалення конструкції бандури сприяло значному розширенню виконавського репертуару, який збагатився творами як традиційних композиторів, так і сучасних. Це нова сучасна музика, яка являє собою переплетення традиційних стилів з елементами джазу, експресіонізму, імпресіонізму тощо. Композитори додали бандурі нового звучання, відкрили новітні способи звуковидобування на бандурі, значно доповнили технічні можливості виконавця.