ҐЕНЕЗА ПОНЯТТЯ «ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПІДЛІТКА»

Мета статі – дослідити специфіку розвитку наукової думки щодо психологічного потенціалу підлітка. Методи. Теоретичні: пошукові та аналітичні методи, як от аналіз відповідної літератури з теми, порівняння, аналогія, систематизація та співставлення. Результати. Проблема потенційного в особистості – допоки повною мірою не освоєний наукою матеріал багатовікової практики наукового пізнання, насамперед у частині, де ідеал розвитку людини постає як щось таке, що володіє самостійним онтологічним статусом і потенційно властивий людині. Така постановка проблеми породжує необхідність зрозуміти потенційне, як відмінну від актуальної форми реального існування. Більше того, в якомусь сенсі потенційне «я» навіть реальніше, ніж реальне «я» людини, оскільки воно здатне спонукати її до зміни психологічного та фізичного стану. Концепція психологічного потенціалу особистості є найціннішим методологічним здобутком психології, розробленим у ХХ ст. та таким, що продовжує розроблятися у XXI столітті. Психологічний потенціал особистості у психологічній науці, зазвичай, сприймається як (1) невикористані здібності та вміння, (2) невиражена активність, непроявлена ​​ініціатива. Бурхливий розвиток науки та активна трансформація системи освіти демонструють не утопічність, а реальність положень трансгуманізму та нової концепції еволюції людини. Потенціал деяких дітей риторично та філософськи поєднується з потенціалом всього людства. Сьогодні обдаровані діти, так звані «суб'єкти з високим потенціалом», як і раніше, часто зображуються в академічному та політичному дискурсі як приховані ресурси людства, готові вдосконалювати його за правильних стимулів, і роль освіти у пошуку та використанні цих стимулів висувається на перший план. Висновки. У статті висвітлено результати науково-теоретичної пошукової роботи щодо розвитку поглядів на потенціал особистості у підлітковому віці. Короткий історико-психологічний екскурс висвітлює основні результати науково-освітніх дискусій навколо даного поняття та еволюцію погляду від виявлення, вимірювання  та контролю над розвитком його до підтримки і віри у невичерпність потенціалу кожної особистості незалежно від очевидних досягнень.