Інваліди Вітчизняної війни у післявоєнній Україні 1945-1950 рр.

Метою статті є висвітлення умов життя інвалідів Вітчизняної війни у післявоєнній Україні, які виникли внаслідок здійснення партійно-урядовим керівництвом республіки комплексу заходів із соціального захисту цього контингенту. Наукова новизна полягає в тому, що у дослідженні акцентовано увагу на проявах дискримінації з боку влади щодо окремих груп соціальної спільноти інвалідів-фронтовиків в УРСР. Висновки. Процес юридичного оформлення соціальної групи «інваліди Вітчизняної війни» в СРСР та УРСР розпочався ще у 1940 р. і тривав до кінця Другої світової війни. Інваліди радянсько-німецької війни були законодавчо виділені з усіх контингентів системи соціального забезпечення та наділені низкою прав і привілеїв. Водночас, практика реалізації партійно-урядовим керівництвом СРСР та УРСР політики соціального захисту інвалідів війни засвідчила загальну тенденцію до ігнорування цих прав і привілеїв. Встановлено факти втручання представників найвищого партійно-урядового керівництва СРСР та України у процес визначення ступеня втрати працездатності ветеранів-інвалідів з метою скорочення видатків на підтримку їхніх доходів. Проаналізовано причини таких дій влади. Виявлено залежність соціального захисту інвалідів війни від ідеологічних установок комуністичної держави й командно-адміністративної системи управління економікою та соціальною політикою. Дискримінації зазнавали інваліди Вітчизняної війни, які мешкали на селі. Їм сплачували меншу пенсію, не видавали картки на гарантоване забезпечення хлібом, не звільняли від натуральних податків у формі заготівель сільськогосподарської продукції. Це була дискримінація за соціальною ознакою. Доведено адміністративно-примусовий характер розв’язання проблеми зайнятості інвалідів Вітчизняної війни у післявоєнній Україні. У статті показано факти дискримінації інвалідів війни із важкими каліцтвами, які намагалися самостійно вижити у скрутних умовах, займаючись дрібною торгівлею або жебрацтвом. Влада позбавляла їх свободи пересування, свободи вибору заняття й навіть особистої свободи, насильно відправляючи у спеціалізовані установи. Причетним до цього також виявилося найвище керівництво республіки.